Тиждень 5. Непомітний

Папа, кажется я люблю весь мир и всех людей.
И даже вас с мамой люблю. И даже себя.
Андрей Микитенко, 5 лет

Тиша. Тиждень був наповнений зовнішньою тишею. Якось все дуже тихо і непомітно проходило. Тим не менш, певними подіями він відзначився.

День народження дяді Олексія. Й відповідно, зустріч з малою кузиною. Окрім нас з дітей там ще було двоє малих - 5 років та 1,5. П'ятирічний малий дуже розумний! Й звичайно ж допитливий. Я з дітьми не дуже вправна, але змогла зайняти його степлером - то Андрій зі скріпок зробив сонечко. Дуже розумна дитина. Коли всі сиділи за столом, він вже кудись зник, а коли повернувся, подививсь на нас з Сашкою (моя двоюрідна сестра [див. перше фото]) й сказав: "А чего вы тут сидите? Пошли ко мне в комнату - будем веселиться!". Я балдію з цього малого))




Дебатери у вигнанні. За скороченою версією МОН суттєво врізало фінансування Могилянки, тому у цілях економії усіх проганяють з корпусів близько 19:00. То є не дуже весело, коли прямо посеред дебатів нас охоронець вигнав на вулицю - довелося продовжувати гру на морозі :) Незвично.





Теплі вихідні. Останні дні тижня провела разом з подругою у своєї бабусі. Було весело! Сиділи до першої ночі на кухні, пили чайок, сміялись у подушки ("Ме-ме-ме", пробач, ми більше не будемо тобі дзвонити!). Потім ще до третьої лежачи у темній кімнаті балакали про шизофренію, кицьок та дебати. А, ще трохи про почуття - ми ж дівчата :) Потім подруга поїхала, не оминувши бабусиної уваги та сушених грушок.