понеділок, 29 серпня 2011 р.

Тижні 26-34. Літні

Мы были на волосок от жизни!
(с) Тайлер Дарсен

Це літо було покликане повернути мене до життя. Підсумуємо, що з того вийшло.

Трипільське Коло (30 червня - 3 липня). Їхала туди з Кідом. Дуже не розрахували з погодою, сонячними були лише перший та останній дні. Що не завадило усьому Колу стояти вночі під дощем на концертах на Великій сцені. Але вражень менше, ніж очікували. Останні кілька днів вже ходили босі по болоту. Наступного року думаю поїхати туди волонтером. Найбільш приємними були медитаційна музика, Велика сцена, чай масала та думки біля найменшого у світі гірського кряжу. Добре, що встигнула скупнутись у тому Дніпрі та побачити замурзаного Кравідза, який тим не менш не втрачав свого гумору. Не назвала б цю поїздку теплою, але вона вивела мене з зони комфорту, тому не на марне.











Карпати (12-19 липня). Були сповнені нового досвіду. Вперше серйозно доєдналась до організації чогось такого. Я та ще двоє чуваків цього року організовували навчальний табір з лідерства та управління дебатними адмін. одиницями на 50 чоловік на тиждень у горах. Виносило нас, що дай Боже. За перші чотири дні я спала сумарно 11 годин. Потім трохи довше, але не на багато. Повноцінний (відносно) сон мала лише два дні (не підряд). Це був новий досвід управління людьми, організації такого серйозно проекту, повноцінної роботи в команді, регулювання на місці, проведення тренінгів (користування гугл-докс та тайм-менеджемент в іншій інтерпретації), новий досвід іншого статусу та спілкування з іншим колом людей. Приємно здивувало, що коли мені стало погано на сонці, знайшлося кілька людей, які забили на тренінг й привели мене до ладу, а одна дівчина навіть тримала наді мною свою куртку, затуляючи від сонця, бо я не могла піднятись, й чекала так поки я не зможу сама встати. Також, коли мені ще раз стало недобре, бо трошки отруїлась, двоє хлопців (ті самі, з якими організовувала Школу), ледь чи не на руках доднесли мене до пансіонату, а Рижик та Кід вже подбали про все інше. Приємно, що люди все ще люди - чомусь у місті помічаєш це найменше.
А гори... Вони прекрасні. Знову нахлинуло відчуття рідної планети - мені ніде не бувало ще так добре, як у горах. Навіть, коли було так погано, що хотілось проклинати усе, що тільки існує - раділа, що мені погано саме у горах. Там мозок якось швидше працює, легені глибше дихають, рішення приходять правильніші.
Ми ходили екскурсією на Скелі Довбуша - неперевершено гарне місце з м'якою сильною енергетикою. Таку приємно спробувати на смак. Хоча також помітилось, що там знімаються певні внутрішні бар'єри, хоча певно бійка на слизьких скелях на висоті 150 метрів була не найбезпечнішим заняттям. Втім, ніхто не постраждав, й бійкою це можна назвати досить-таки умовно.
Хоч від цієї поїздки мене й не торкало, але здобула багато усвідомленого нового досвіду.
Невеличкий висновок з цих Карпат: до сраки усі вправи з тімбілдінгу - справжньою командою стаєте, коли разом не спите до третьої ночі, складаючи цей довбаний розклад.












Трохи "місцевих" подій.
Більшість часу проводили разом з Рижиком. Між Карпатами та Одесою встигла втратити одного друга. Вдячна за певні події річної давності, вони дали досвід. Певні речі тепер розпізнаються ледь почавшись. Не збираюсь витрачати силу на боротьбу за людину, яка за мене не бореться. Шкода, що ми змішали політику з дружбою. Шкода, що люди іноді не хочуть слухати. Або говорити. Іноді вони не хочуть "про це" говорити. Ідіотизм.
Це літо поставило переді мною та Рижиком серйозний вибір - боротися за певну групу людей чи відпустити як є? Й чи варто боротися за людей, яким ми не потрібні? Навіть якщо колись вони були найближчими. Що змінилось? Щось певно таки є. Але ми цього чомусь не помітили. Хоча ситуація, що склалася тоді, нагадує модель "Ліс рубають, щепки летять". Дуже неприємно бути такими щепками.





Одеса. Трохи внутрішніх переживань вже є у Персонажі. Цього серпня в Одесі була Літня Дебатна Школа - ми цілий тиждень жили на базі відпочинку в трьох хвилинах від моря, проходили дебатні та тренінгові інтенсиви, грали у дебати, відпочивали, пекли картоплю, купались у морі та дністровському лимані, грали на гітарі, співали пісні, жили.






Дні проходили дуже швидко, але насичено. Першого дня десь до першої ночі сиділи біля вогнища, грали на гітарі - було дуже тепло всередині, хоч і був холодний вітер ззовні - сиділи дуже близько до лиману. Окрім навчальної складової оргком дуже добре попрацював над культурної програмою - те, що ми прогавили у Карпатах. Вони влаштували піратську вечірку, квест по території бази, вікторини, а ще вони зробили величезний твістер - на 36 чоловік, як 9 малих. Це було круто - увесь табір заплутаний у величезний клубок)))






Табору непогано запам'ятались фан-дебати, що була на вечір другого чи третього дня. Тема була "Ця Палата вважає, що купання голяком шкідливе". Наша команда мала назву "Точка G" й під час свого виступу кожен промовець поступово роздягався до білизни. Першим виступав Наконечний - він уміє робити це інтригуюче Х) Табір не одразу в'їхав, що відбувається. Коли вийшла я, то кожним знятим предметом одягу я відзначала перехід до наступного аргументу чи точки зіткнення. Такого від мене не очікував ніхто! З аудиторії почали лунати речі типу "А може дамо їй ще 7 хвилин?!".


Одразу після фан-дебат частина людей - нас назбиралось чоловік 20 - пішли купатися на море. Було вже близько дванадцятої ночі. Вода холодні, вітер холодний. Тому ми взялися за руки й з криком просто влетіли у море! Трохи поплававши, вже звикли до температури води й почали ловити кайф. Вода як молоко на дотик була! Кльово було поплавати у світлі Місяця, полежати на темній воді, побачити як над тобою падають зірки. Саме ті відчуття...
Цікавою частиною Школи був Old School Турнір - приїхали дебатери, які вже давно не грають, а максимум судять. Якщо я ще трошки захопила період гри деяких з них, то більша частина табору (в якій були усі новачки як мінімум) ніколи не бачили й не побачать вже певно більше їх гру.





Одною з ізюминок Школи був конкурс "Міс Бікіні ЛДШ 2011". Мені навіть вдалося вмовити свого тім-мейта там бути. Ну й мали ми "Міс Чарівність" (я) та "Міс Фантазія" (Кід).



Останній вечір, та вже ніч, ми сиділи біля вогнища десь до четвертої-п'ятої ранку - чекали на світанок. Грали на гітарі, співали, ділилися враженнями, розкривали Таємних друзів. Знову було тепло... :)
Останні два дні подорожі ми вже провели в Одесі більшою мірою. 15го серпня також були у Білгород-Дністровському на Аккерманській фортеці. З веж відкривається дуже гарний вид на море. По самій Одесі багато ходили два дні поспіль. Також один знайомий одесит поводив по не туристичним місцям. Для деяких з них потрібний попередній психологічний настрой. Як, наприклад, китайський генделик з назвою "Страдіварі", в якому китайці готують для китайців, де лише два меню російською з перекладом а-ля "Салат из огурци и яиици". Вся їжа або гранично гостра, або кисло-солодка й гаряча! Кожну страву приносили на великому блюді й ставили кілька малих тарілочок по кількості їдців. Ми шалено наїлися! Ще й десерт попросили впакувати з собою, бо вже не влізало. Зате не було жодної важкості - відчувалося, що все, що ти з'їв, піде на енергію. Плюс від таких гарячих насичених смаків прочищало мозок, пробивало дихання - класна штука! Але часто так харчуватися точно не варто. Не знаю чи буде від того шкода, але от кайф може зникнути - бо звикнеш.
По центру міста гуляли загалом ввечері. Нічна Дерибасівська - казкова! Й загалом центр Одеси набагато красивіший саме вночі. Вдень головна вулиця мало чим відрізняється від Київського Андріївського спуску, тільки пряма. Ввечері все навколо чарує...





Приємні новини. Також це літо відзначилось моїм вступом у Києво-Могилянську академію - мені це вдалося:)) Про те, що я на бюджеті прикладної математики, дізналась на Одеському вокзалі одразу по приїзді у це місто. Шалене відчуття - я змогла! У мене вийшло! :)